¶ І заговорив шух'янин Білдад та й сказав: 

 Як довго ви будете пастками класти слова? Розміркуйте, а потім собі поговоримо! 

 Чому пораховані ми, як худоба? Чому в ваших очах ми безумні? 

 О ти, що розшарпуєш душу свою в своїм гніві, чи для тебе земля опустіє, а скеля осунеться з місця свого? 

 ¶ Таж світильник безбожних погасне, і не буде світитися іскра огню його: 

 його світло стемніє в наметі, і згасне на ньому світильник його, 

 стануть тісні кроки сили його, і вдарить його власна рада!... 

 Бо він кинений в пастку ногами своїми, і на ґраті він буде ходити: 

 пастка схопить за стопу його, зміцниться сітка на ньому, 

 на нього захований шнур на землі, а пастка на нього на стежці... 

 ¶ Страхіття жахають його звідусіль, і женуться за ним по слідах. 

 Його сила голодною буде, а нещастя при боці його приготовлене. 

 Його шкіра поїджена буде хворобою, поїсть члени його первороджений смерти. 

 Відірвана буде безпека його від намету його, а Ти до царя жахів його приведеш... 

 Він перебуває в наметі своєму, який не його, на мешкання його буде кинена сірка. 

 Здолу посохнуть коріння його, а згори його віття зів'яне. 

 Його пам'ять загине з землі, а на вулиці ймення не буде йому. 

 Заженуть його з світла до темряви, і ввесь світ проганяє його. 

 У нього немає в народі нащадка, ні внука, і немає останку в місцях його мешкання. 

 На згадку про день його остовпівали останні, за волосся ж хапались давніші... 

 Ось такі то мешкання неправедного, і це місце того, хто Бога не знає!